Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин та в інших випадках, передбачених законом.

Умови, тривалість та розмір виплати допомоги по безробіттю визначаються ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі – Закон № 1533-ІІІ страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем страхові внески в сумі не менш як мінімальний страховий внесок.

Період отримання виплат за окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, крім пенсій (за винятком пенсії по інвалідності) та виплат за страхуванням на випадок безробіття, включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Частиною другою статті 21 Закону № 1533-ІІІ визначено, що страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування (далі – Держреєстратор), а за періоди до його запровадження – у порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 1533-ІІІ право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Держреєстру.